В’ячеслав Гіпіч: “Не мав наміру працювати директором до кінця свого життя”

Очільник краматорської 9-ї школи в інтерв’ю Kramatorsk Post розповів, чому звільнився і поїхав працювати вчителем до Києва.

9 січня – перший день, коли В’ячеслав Гіпіч більше не директор 9-ї школи. Він переїжджає до Києва, де працюватиме вчителем історії у столичному приватному технологічному ліцеї “LIKO-School”. Його велика родина – дружина та троє дітей – поки що залишаються у Краматорську, питання про їхній переїзд до столиці буде вирішуватися влітку.

Новина про звільнення директора 9-ї школи стала певною несподіванкою для краматорців і викликала жваве обговорення у соціальних мережах. Втім, В’ячеслав Гіпіч – не перший директор школи, який залишив Краматорськ за останній час. Кілька місяців тому на постійне місце проживання до США виїхав директор 1-ї школи Ашот Григор’янц.

Ми зустрілися з Гіпічем у його кабінеті за кілька днів до його звільнення. Він саме спілкувався зі своєю заступницею Валентиною Левиченковою, яка виконуватиме обов’язки директора 9-ї школи. 

Kramatorsk Post спитав, що спонукало В’ячеслава Гіпіча залишити посаду директора і поїхати працювати до Києва рядовим вчителем. Також ми поцікавилися, що станеться з молодіжними ініціативами, якими відома 9-а школа, зокрема, хабом “Бирберлога” та підприємством “Вакуваті”. 

Ми поговорили не лише 9-у школу та освіту загалом, але і про різницю між життям у Києві та Краматорську, а також про недбальство під час ремонту міських шкіл – одну з болючих тем вже колишнього директора.

“ЗАРПЛАТНЯ ВЧИТЕЛЯ У КИЄВІ ВТРИЧІ ВИЩА ЗА ОКЛАД ДИРЕКТОРА ШКОЛИ”

– Перше питання, яке виникло, коли усі почули новину про ваше звільнення: чому? Чому ви вирішили залишити посаду директора школи? 

– Коли я приходив на посаду директора, я не мав наміру залишатися на ній до кінця свого життя. Багато для цього було причин. По-перше, залишаючись на одному робочому місці, ти починаєш певною мірою нудьгувати, зменшується якась твоя мотивація.

Попри те, що мене призначено [на посаду директора] не за конкурсом і два терміни [перебування на цій посаді, згідно змін у законодавстві] мене не стосувалися, я не планував залишатися на ній більше двох термінів. Я для себе вирішив – не більше 10 років, тому що інакше не добре було б і для мене, і для школи. Тому цей момент все одно настав би. Річ у тім, що він трапився трошки раніше.

По-друге, внутрішні якісь причини. Для мене завжди цікавими були певні виклики, новий досвід, нові знання. Я завжди погоджувався на все нове, я один з тих, хто вважає, що поганого досвіду не існує і будь-який досвід – позитивний. 

Для мене завжди було цікавим познайомитися з якимись новими педагогічними системами, філософіями, тому дуже часто, коли я бував за кордоном, я намагався потрапити до закордонної школи, поспілкуватися з адміністрацією, вчителями тієї школи. Мені було цікаво читати книжки про закордонні педагогічні досвіди – про фінський, корейський, сінгапурський та інші. Тому мені хотілося спробувати щось поза межами державної школи. І ось трапилася така нагода – мене запросили [до приватної школи у Києві], і я погодився.

– Вони самі вийшли на вас чи ви подавалися на посаду вчителя?

– Мене запросили.

– А як вони про вас дізналися?

– Ми з директором тієї школи перетиналися на кількох проєктах, де і познайомилися.

– Краматорці, мабуть, мало знають про “LIKO-School”. Розкажіть, що це за школа і чим вона вас привабила?

– Через знайомство з директором я побачив, що у тій школі прагнуть розвиватися, давати дітям щось більше, ніж просто знання. Вони працюють ще і над міжособистісним спілкуванням дітей, їхнім розумінням себе та своїх емоцій, певними технологіями ненасильницького спілкування. Мене привабило, що вони дивляться на процес навчання дітей більш глибоко, ніж просто підготовка до іспитів та вступу до вишів. 

Тобто існує певна філософія – те, чого, можливо, бракує загальноосвітнім закладам. Власне, сам термін “загальноосвітні заклади” мені не надто подобається. Коли все – це майже нічого. 

Кожен навчальний заклад повинен мати власну родзинку. Тому коли у нашому місті була дискусія з приводу шкільної форми у ліцеях, коли там ухвалювали нові статути, я тоді висловився на її підтримку. Тому що є частина батьків та дітей, які бажають мати шкільну форму, а є частина батьків та дітей, які проти цього. У місті багато шкіл, які розташовані досить близько одна від одної, тож чому б однім не ходити до школи однієї моделі, а іншим – до школи іншої моделі?

Одні школи зосереджуються на підготовці до ЗНО [зовнішнього незалежного оцінювання] та іспитів і роблять на цьому наголос. Наша школа більше на якихось міжособистісних моментах зосереджується, на емоційний безпеці, емоційному комфорті.

Я насправді виступаю за певну диференціацію середньої та старшої школи. Початкова школа ж має бути однаково якісна для всіх.

– Питання щодо зарплатні теж мало значення для вашого рішення? Я так розумію, у Києві на посаді вчителя ви будете отримувати більше, ніж тут на посаді директора?

– Це меншою мірою, бо вся ця різниця у зарплатні нівелюється витратами на житло. Хоча насправді, якщо порівнювати, зарплатня вчителя у тій школі дорівнює трохи більше трьох посадових окладів директора 9-ї школи. Я маю на увазі, власне директора, бо кожен директор української школи, краматорської школи змушений додатково брати собі години викладання предмету для того, щоб збільшити доход власної родини. І це зменшує ефективність роботи директора, на мою думку. Тому що ти, окрім власне адміністративної роботи, ще й мусиш виконувати вчительську роботу. Особисто мені через це не на все вистачало часу, на всі мої задуми, які я хотів реалізувати у школі. 

– Те, що Київ – столиця і більш розвинуте місто, ніж Краматорськ, теж вплинуло на ваше рішення щодо переїзду?

– Так. Пам’ятаю, коли я перебував у Києві, саме у той час і місті були розміщені об’яви про майбутній “Книжковий Арсенал”. Звісно, у мене тоді були думки, як чудово мати можливість відвідувати книжкові ярмарки, якісь семінари іноземних спеціалістів. Там відбувається дуже багато заходів, у тому числі освітніх заходів. Я знаю, що багато директорів краматорських шкіл беруть у них участь, проте всі вони змушені звертатися за відрядженнями, а це час, це незручності. Тому, безсумнівно, у цьому відношенні Київ виграє.У доступності культурних, освітніх заходів.

– Я більше мав на увазі питання комфорту, стану інфраструктури у Києві та Краматорську…

– Насправді мені Київ не надто подобається через його залюдненість – великий потік транспорту, людей. У цьому відношенні Краматорськ більш комфортний для мене. 

Проте певні речі – я маю на увазі інфраструктурні, матеріально-технічні – у мене викликали дискомфорт, як у директора, і настрій мій псували. Останнім часом у мене взагалі крутилося у голові одне слово – убогість. Ви бачите цю тепломодернізацію [9-ї школи], яку розпочали і не закінчили? І я розумію, що через те, що вона не закінчена, вся та робота, яка вже зроблена, її треба переробляти. Тому що через дощі, снігопади вже все зіпсувалося. 

Актова зала наша, про яку я багато і писав, і звертався – і до заступника мера, і до начальника Управління освіти. Вирішили відремонтувати покрівлю, бо була незначна течія. У грудні [минулого року] нарешті знайшовся підрядник, який зняв стару покрівлю і припинив роботи у надії, що кошторис буде переглянуто у бік збільшення. І поки тривали ці перемовини, йшли дощі, морози, і було залито актову залу, спортивну залу, які були відремонтовані коштом НКМЗ [Новокраматорського машинобудівного заводу]. Потім вони просто залатали ту частину покрівлі, яку розкрили, проте актова зала залишається у жахливому стані вже більше року і ніхто досі її не відремонтував. 

“Я СТВОРИВ ЕМОЦІЙНІ УМОВИ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ УЧНІВ”

– У тій системі шкільної освіти, яка існує в Україні, існує у Краматорську, ви мали нагоду втілити усі свої ініціативи на посаді директора? Чи це запроваджувалося через спротив?

– Я про це нещодавно думав і зрозумів, що насправді більшість реалізованих ініціатив у школі реалізовані не мною. Це учасники навчально-виховного процесу школи – учні, батьки, вчителі, громадські організації. Моє завдання було лише створити умови для реалізації цих проєктів. Особисто я брав у цьому участь більше як радник, спостерігач. 

Що мені вдалося реалізувати, так це створити емоційні умови для реалізації творчого потенціалу усіх цих учасників. Я вважаю, що це вдалося мені завдяки створенню відчуття безпеки – для мене це є головною умовою для роботи вчителя та навчання дитини. Коли ти можеш спробувати, експериментувати, висловлювати власну думку, висловлювати власні страхи, виходити на прямий діалог і розуміти, що за це ти не будеш покараний.

– Ці ініціативи, які вже існують – “Вакуваті”, “Бирберлога” – після вашого звільнення продовжать свою діяльність?

– Я сподіваюсь, що так, бо для мене це також певний іспит. Якщо я пішов з посади директора і всі ці ініціативи припинили існувати, то відповідно я не створив ніякого сталого розвитку і все це не має сенсу, і, значить, мені несправедливо приписували якісь певні здобутки. Якщо пішов і все це залишилося, то дійсно все має сенс і слід дотримуватися по життю таких самих поглядів і в інших закладах, де я буду працювати.

– Я маю на увазі, чи з боку адміністрації школи не буде такого, що, мовляв, досить, все закриваємо?

– До “Берлоги” в принципі контраверсійне ставлення серед краматорців. Для когось це передовий досвід, а для когось – “бухають з трудовіком”, як писали в одному з коментарів [у соцмережах]. Тому дійсно завданням адміністрації школи буде виступати певним буфером між цими ініціативами та громадськістю. І це теж залежить від поглядів на задачі школи. Якщо школа виключно готує до іспитів, то у цій школі рідко знаходиться місце для таких ініціатив. 

– Розкажіть про вашу наступницю, яка буде виконувати обов’язки директора школи.

– Я розумію, що Валентина Миколаївна буде виконувачем обов’язків лише до оголошення конкурсу на посаду директора. Хоча я пропоную і їй, і всім колегам з 9-ї школи брати участь у цьому конкурсі. Ми багато часу провели разом, ми обговорювали усі ці питання, філософію навчального закладу, і я знаю, що Валентина Миколаївна поділяє мої погляди. Взагалі, усі мої заступники поділяють мої погляди, хоча із певними особистими корективами, але так і мусить бути. Тому у цьому відношенні я спокійний.

– Буде конкурс, когось оберуть на посаду директора школи. Особисто ви яким хотіли би бачити свого наступника?

– Є певні хвилювання і в колективі стосовно цього, проте я колегам сказав, що директор школи – це безсумнівно важлива людина, але це не все. Колектив школи – також велика сила, яка може впливати і на директора, і на освітній процес. І я знаю, що і в колективі я маю багато однодумців, яким подобається напрямок, що існує в 9-й школі. Я сподіваюсь, що вони також будуть визначати політику школи навіть із майбутнім директором школи.

Наостанок хочу сказати, що попри труднощі, з якими я стикався на своїй посаді – і в спілкуванні з місцевою владою, і взагалі труднощі педагогічного ремесла – я залишаюся задоволеним. Тому що багато конфліктів виникає, багато непорозумінь виникає на цій посаді. Але я йду з почуттям, що з усіма людьми, які мене оточували, я залишаюся на зв’язку, і це мене тішить. У фіналі я все ж таки з почуттям легкого серця залишаю цю посаду.

Источник: Краматорск пост

Читайте также:

Добавить комментарий